Фото надано Посольством України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії

Промова колишнього українського політичного в’язня в Росії, Генадія Афанас’єва

Промова Геннадія Афанасьєва перед членами Британсько-українського товариства відбулась 25 квітня у кімнаті Макміллана, що в Порткулліс Хаус.

Афанасьєв поділився спогадами про те, як його заарештували та катували в російській Федеральній службі безпеки (ФСБ) та розповів, як він провів у полоні два з лишком роки.

Нині Геннадій є активістом та членом української неурядової організації, що бореться за свободу українських політв’язнів та проти порушення прав людини в Криму. Також він є радником міністра іноземних справ із питань звільнення політв’язнів. Геннадій подорожує Європою та Америкою з метою привернення уваги до справ політичних в’язнів, яких утримує російська влада та методів знущань і тортур, які вона застосовує.

Геннадій зв’язався з офіційними представниками британської влади та депутатами парламенту, аби підвищити рівень обізнаності з долею українських політв’язнів, яких утримує Росія, щоби за допомогою продовження санкцій здійснювати тиск на Кремль.

Ось його історія:

Я народився в Сімферополі в 1990 році напередодні оголошення Україною незалежності. Закінчив університет і працював професійним фотографом. На перших етапах окупації Росією Криму я надавав допомогу українським військовим, дислокованим на півострові, а також брав участь у демонстраціях проти російської окупації.

Дев’ятого травня 2014 року я брав участь у параді на День Перемоги у Сімферополі. Я рухався в колоні, тримаючи фотопортрет свого прапрадіда – учасника Другої світової війни, коли несподівано люди в цивільному з автоматичними гвинтівками скрутили мене і затягли до авто.

Вони виявились офіцерами ФСБ. У машині вони повалили мене на підлогу та наділи мені на голову мішок, а поки ми рухались автівкою, вони били мене по голові та в живіт, погрожуючи за мою участь у проукраїнських акціях протесту проти російської окупації. Вони сказали, що завезуть мене до лісу та змусять копати собі могилу, я їм повірив, бо зовсім нещодавно проукраїнського активіста знайшли в лісі із відрізаними статевими органами, виколотими очима, а інші органи також були ампутовані.

Вони довезли мене додому, забрали ключі та завели до квартири. Вони кинули мене на підлогу та обшукали домівку, але нічого не знайшли. Вони забрали мою фотографічну техніку та всі гроші.
Після цього вони завезли мене до будівлі ФСБ та помістили в холодному підвалі, де я провів 10 днів без їжі та води. Вони розтягнули мене, били та не давали спати. Кожні 15 хвилин протягом цих 10 днів хтось обов’язково заходив до камери, вимагаючи мене назвати своє ім’я та сказати, звідки я.

Протягом перших п’яти днів вони постійно били мене у боксерських рукавицях, як я вважаю, аби не залишати слідів побоїв. Увесь цей час я був прикутий до залізного стола. Вони били мене, говорячи, що змусять мене зізнатись, але, коли я чітко заявляв, що не маю ніякої корисної інформації, вони стали схиляти мене до того, аби обмовити себе. Біля мене не було адвоката, але навколо мене було повно офіцерів ФСБ та слідчих із Москви. Вони вимагали, аби я визнав, що 9 травня 2014 року я планував підірвати Монумент Вічного Вогню в Сімферополі. Вимога була абсурдною, адже мене затримали при свідках і не знайшли вибухових речовин, зброї, чи інших доказів, які би доводили, що я терорист. Тому вони й мене катували.

А потім почались справжні тортури. Важко згадувати про це, але я повинен розповідати про свій досвід, адже інші мають знати, що відбувається із людьми, незаконно ув’язненими в Росії, нині 48 політичних в’язнів перебувають у РФ у нелюдських умовах. Протягом п’яти днів вони надягали на мене протигаз із довгим шлангом, на кінці якого був фільтр, який вони затискали, обмежуючи доступ кисню, аж поки я не починав задихатись. На останній хвилині вони звільняли поршень на заглушці та запускали певну кількість газу. Я починав блювати, захлинаючись власним блювотинням, і так знову і знову приступи задухи змінювались епізодами, коли я давився своїм блювотинням. Як тільки я був на грані того, аби знепритомніти, вони давали мені понюхати нашатир. Я часто просив Господа, аби він забрав мене до себе, бо тортури були нестерпними. Як результат знущань, я таки зізнавався.

Після цього їх стали цікавити Олег Сенцов та Олександр Кольченко – двоє інших українських політичних в’язнів. Я відмовився їх обмовити, тому вони розтягнули мене, прикували ланцюгом до стільця та під’єднали до статевих органів електричні дроти. Вони продовжували бити мене струмом. Після такої обробки потрібно лише п’ять секунд, аби знепритомніти. Так вони примушують людей підписувати попередньо підготовлені зізнання в тому, що вони терористи. Вони використовували для залякування також і мою матір. Сказали, що вона підтримувала терористичну діяльність і її також заарештують за зв’язок зі мною.

У кінці кінців вони стали вимагати, аби я пішов на угоду зі слідством, не зважаючи не те, що у них не було доказів проти мене. Я відмовився, і знову мене роздягнули, повалили на підлогу і цього разу взяли паяльник та притиснули до тіла. Вони стали описувати, що відбудеться, коли розжарений паяльник проткне мою плоть. Їхні дії мали бажаний результат, я повірив їм, бо пам’ятав, що вони робили з протигазом.

Після декількох днів тортур, які я описав вище, мене перевели до тюрми Лефортово у Москві, де я й залишався протягом півтора року. Охоронці, які знущались наді мною залишались там. Потім під час суду над Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком, який відбувся в Ростові-на-Дону я відмовився від своїх минулих показів. Уперше я побачив інших осіб, крім офіцерів ФСБ і я отримав змогу розповідати іншим про те, як зі мною поводились та під яким тиском я знаходився, підписавши звинувачувальні документи. Я розказав, як мене змусили оговорити людей, із якими я навіть не був знайомий, таких як Олег Сенцов та Олександр Кольченко. Незалежні адвокати та правозахисники навідували мене в тюрмі та я зміг донести до них, як наді мною знущались. Нині всі ці справи слухаються в Європейському суді.

ФСБ перевела мене до новоствореного табору в Республіці Комі поблизу Воркути. Пересилка була дуже важкою тому що жара у вагонах досягала 40-45 С. Не було туалету, води, в одному купе їхало 10-15 осіб. Ми залишались під сонцем по 10 годин, і це було нестерпно. Потім мене перевели до іншого табору в Республіці Комі. Там у мене розвилась низка хворіб, моє тіло покрилось язвами, але доступу до медичної допомоги я не отримував. Я був занадто проблемним в’язнем, тому мене перевели до жіночої колонії поблизу Воркути, де я провів три місяці в одиночній камері. Я не спілкувався ні з ким, окрім тюремної адміністрації.

На кінець мене перевели знову до Москви у Лефортово. Мій стан здоров’я значно погіршився. Перед тим, як були подовжені санкції проти РФ, вони обміняли мене та іншого 74-літнього ув’язненого, хворого на рак (Юрія Солошенка), бо думали, що ми вже не жильці. Вони обміняли нас на українців, які були агентами ФСБ і працювали в Одесі.

Ми залишились жити тільки із-за того, що ЄС, США та Канада привернули увагу до наших справ. РФ не насмілилась нанести нам більшої шкоди тому що це стало би відомо всьому світові. Протягом цих трьох років уваги приділяється менше. Наше мовчання на руку РФ. Якщо ми будемо мовчати, якщо ми не будемо обговорювати проблеми в Криму чи тему політичних в’язнів – вони від цього тільки виграють. Нині ми перебуваємо в прекрасній країні разом із друзями та рідними, а тим часом хтось, невинно звинувачений у тероризмі, знаходиться в Сибіру і 10-20 років свого життя цій людині доведеться провести в умовах сибірської зими, де температура падає до мінус 40-45 С.

Дякую за ваше запрошення. Ваша увага врятувала моє життя.

Геннадія Афанасьєва звільнили 14 червня 2016 року в ході обміну в’язнями 767 днів після його викрадення.

 

Наші партнери:
UkrEmb-150APPG-150