Magazine - Theatre

Фото: Мстислав Чернов (c) 2013

“Щоденники Майдану”, Тіна Нанда

Поки події на Майдані не встигли стертися із пам’яті людей, драматург Наталія Ворожбіт перенесла історії його учасників до театру, щоби відкрити їх світові

Автор: Тіна Нанда

Новинне висвітлення історичних подій, що швидко розгортаються, часто не в змозі достовірно передати історії окремих учасників цих подій. Проте це в змозі зробити театр. Аудиторія глядацької зали може стати свідком того, як один протестувальник з Майдану відчуває початок нового ладу в Україні, а інші формують спільноту, в якій один із них вирішує, що насилля може бути єдиним шляхом здобуття бажаних змін. Таким чином, українська революція 2013 року опиняється у фокусі на новому рівні.

Коли у листопаді минулого року розпочались протести проти президенства Віктора Януковича, драматург Наталія Ворожбіт відчула, що для неї не достатньо було лише брати участь у тих подіях в якості громадянина. Вона бажала зробити свій внесок також у якості митця. Так, на початку грудня було розпочато роботу над документальною п’єсою “Щоденники Майдану”, що складається зі свідчень протестувальників, за сценарієм Ворожбіт та під режисурою Андрія Мая.

Відео свідчення, що загалом налічували 57 годин, були зібрані протягом 3 місяців від протестувальників різноманітного походження, включаючи студентів, лікарів та козаків, історії яких були поєднані в один ланцюг. Вони згадують відчуття єдності та, часом, розбіжності. Наприклад, один чоловік розгніваний на доктора з “анти-Майдану”, що перейшов на сторону протестувальників та веде себе ніби він був “майданівцем” від самого початку. Або студентка, що засмучена байдужістю інших у коледжі. Є і висміювання думок своїх знайомих, які дізнаються про події з російського телебачення.

П’єса про Майдан з’явилась у лондонському Королівському театрі у травні у перекладі Саші Дагдейла та під режисурою художнього керівника театру Вікі Фезерстоун. Пані Ворожбіт так пояснила власний задум щодо п’єси: “Події в Україні тільки почали розгортатися. Я та мої колеги хотіли зреагувати на ці події як театральна спільнота. Все відбувалось настільки швидко, що події кожного дня швидко забувались, і ми вирішили виправити це”. За її словами, дослідження людей, які на той час окупували Майдан, мало на меті “зафіксувати реальні події, розвіяти стереотипи та відкрити очі людей на те, що відбувалось в Україні, адже за межами країни склалось так багато невірних уявлень”.

Бачачи, як революція розгортається очима її учасників, ми уявляємо собі як ці події сприймаються цими людьми та впливають на них. Слухаючи їх розмови про роботу, відносини, їжу – тобто, про їхнє життя – на тлі ескалації подій від одного дня до іншого, від однієї людини до іншої, ми знайомимося з групою людей, які стали революціонерами окрім всього іншого. Однією з найцінніших якостей цієї п’єси є відчуття актуальності та присутності. Хоча плин часу та ключові події було позначено датами, що їх писали актори на задньому фоні сцени під час вистав у Королівському театрі, проте головною цінністю “Майдану” є те, що п’єса занурює аудиторію в життя окремих людей у той час, як вони переживають розгортання подій.

Після презентації п’єси у Лондоні пані Ворожбіт розповіла про те, наскільки сильно погляди протестуючих на життя змінились протягом цього трьохмісячного періоду. Речі, з якими вони раніше ніколи не стикалися, такі як честь, смерть та вбивство, стали частиною їх щоденного існування.

“Коли я зібрала до купи всі ці інтерв’ю, щоби написати п’єсу, в мене було неймовірне відчуття від прочитання того, що було насправді сценарієм нашого життя, – розповіла пані Ворожбіт. – Студент розповідає про складання екзаменів у драматичному театрі не знаючи, що наступного дня його поб’є міліція. Домогосподарка висловлюється проти будь-якої форми насилля не знаючи, що за місяць вона буде жбурляти “коктейлі молотова” та закликати “вбити” бійців внутрішніх військ. Ми засуджуємо побиття журналістів не знаючи, що за місяць будемо ховати сотні людей”.

Також у травні пані Ворожбіт пояснила, чому обрала саме жанр документальної п’єси: “Коли б я писала п’єсу за 10 років від нині, я би обрала інший жанр. Бо тоді ці свідчення не були би такими живими та актуальними. Я би зробила аналіз, рефлексію відчуттів та сформувала би точки зору. Проте зараз неможливо написати художню інтерпретацію Майдану. Він ще не завершився, і ми поки не можемо осмислити те, що відбулось. Це було би як відправити додому пацієнта після операції з незашитою раною. Він буде тільки кричати про те, як йому боляче, замість розповідати про пережиту операцію та причини захворювання”.

Ще до Лондону виставу вже було представлено в Україні, Москві та Польщі. Плануються постановки в інших країнах. Ця робота стала справжнім одкровенням. За словами Ворожбіт, вона допомогла їй зрозуміти минулі війни та революції, що на папері можуть виглядати лише переліком подій.

За її словами, “на Майдані були представники всіх прошарків суспільства. Ми зафіксували цю атмосферу, всі відчуття та емоції людей. Там панувала неймовірна енергія, наче ми всі були підключені до електромережі. Це була неймовірно важка зима, сповнена болем, гордістю, жахами та любов’ю. Домінували саме такі емоції”.